![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
(no subject)
Mar. 21st, 2015 06:21 pm Російський письменник Захар Прилєпін, який відзначається крайніми екстремістськими поглядами та ненавистю до України, раптом "прозрів". І написав у газеті "Известия" статтю, в якій, окрім звичних ксенофобських і антиукраїнських заяв, закликав росіян без ейфорії подивитися на нинішню агресію Росії проти України:
"Нерозумно недооцінювати: український народ, або серйозна частина українського народу, переживає те, що називається «пасіонарним вибухом». Коли ми говоримо про патріотичне почуття російських людей, про десятки тисяч ополченців, про гуманітарні поставки, в яких беруть участь багато і багато росіян, - треба віддавати собі звіт, що в Україні має місце те ж саме, але в набагато більш радикальніших і масштабніших формах. Україна, грубо кажучи, "пре". І основна причина - зовсім не горезвісне прагнення до Європи, до цивілізованих цінностей, комфорту і різноманітних свобод. Основна причина - це чітке і шалене усвідомлення боротьби з тією силою, що, як здається українцям, завжди тяжіла над Україною. Сила ця: Росія, росіяни. Вони відчули, що не просто пристрасно хочуть, але нарешті і можуть перемогти горезвісного «старшого брата» і призначити «старшим братом» себе. Хоча б в особі Новоросії. Тоді вікова мрія здійсниться: вони подивляться на це потворне, величезне, важке утворення зверху вниз. І, можливо, навіть посприяють розпаду цієї підлої держави, яка тисячу років присвоює їхню славу, їх державність, їх культуру. Заради такої справи можна пожертвувати багатьом і багатьом. Україна занадто довго чекала цього, вона, по суті, саме сьогодні відвойовує свій жаданий суверенітет, створює свою новітню міфологію.
Українці відчувають себе стародавніми греками, вони часто поводяться майже так, як поводилися росіяни в найстрашніші моменти нашої історії... Ставки їх не просто високі - вони абсолютні: Україна або повинна народитися, або пологи не відбудуться.... Ніякого розумного і раціонального виходу з цієї ситуації немає і не передбачається. Все, що росіяни можуть протиставити цьому, - здоровий глузд і відсутність шапкозакидування. Це тільки наші прогресивні діячі тремтять від того, що в Росії жахливий «патріотичний угар» і завтра тут настануть фашизм, погром і воронок поїде до «Жан-Жаку» ловити на виході клієнтуру.
Патріотичний підйом в Україні по відношенню до нашого (і навіть до "новороського") на десять балів, на тисячу децибел і на дві тисячі ват потужніше. На кожну нашу гуманітарну поставку вони роблять вдесятеро більше, скарбнички для зборів на ЗСУ стоять в кожному магазині, на кожному поштовому пункті і наповнюються щогодини. На кожного лікаря, що поїхав з Росії чи з колишніх республік СРСР лікувати і рятувати донеччан і луганчан, у них є п'ять своїх лікарів, які рятують бійців ЗСУ. На кожного добровольця - десять добрих молодців пана Яроша, який, як ми бачимо, взагалі не збирається припиняти війну. На кожного Остапа - свій Андрій, а батько Тарас взагалі не проглядається. На кожного Моторолу - свої «польові командири», нехай інколи і не настільки удачливі, зате вони завжди можуть сказати самим собі, що при взятті аеропорту втрати були: 1 кіборг до 10 ватник, і на цій нехитрій брехні заспокояться, адже кіборги все одно непереможні, дарма, що в Україні взагалі ніхто не знає, скільки кіборгів вони вже поховали, а головне - і знати не хочуть.
А українські жінки? За цей рік на просторах Мережі мені зустрічалися сотні і сотні войовничих, спраглих чужої смерті киянок і одеситок з вищою освітою, глибоко дорослих, більш ніж пристойних на вигляд - найвідоміші журналістки, співачки і телеведучі вимовляють там вголос таке, що в Росії не посміє сказати жодна їх місцева колега. На цьому тлі всі феміністські розповіді про те, що якби на чолі держав стояли жінки, не було б воєн, здаються жахливим брудом, жахливі....
Скільки завгодно можна кричати про те, що скоро вся Україна буде сидіти на припічку під Львовом, а Порошенка повісять свої ж, - Україну це тільки смішить: болю вона не відчуває, страху не має, бідності не лякається.
Зніміть хоч сто репортажів про те, що з сіл і сіл України мужики масово тікають до Європи і до Росії геть від воєнкомів, - свої 50 тисяч нового війська вони все одно зберуть. І це будуть, так, необстріляні молодики - але це, визнаємо, тієї ж самої породи молодики, що і росіяни-призовники на будь-якій нашій війні. Власне, вони росіяни і є. Були. Тому український солдат, як ми бачили в аеропорту і бачимо під Дебальцевим, воює навіть тоді, коли перебита чверть його підрозділу, а потім і половина, а потім і дві третини. Він воює, коли у нього немає харчування, немає зв'язку і коли всі офіцери виявилися дурнями, а інші ще й розбіглися. Те, що українці були у Вітчизняну другими серед усіх народів Росії за кількістю Героїв Радянського Союзу на душу населення, - треба пам'ятати, треба забити собі на згадку молотком. Це діти й онуки тих самих героїв і безстрашних солдатів - прямі їхні нащадки. Мало того, і серед бандерівців героїв було не менше, інакше як поясниш, що найсильніша армія в світі - Радянська, повоєнна, армію японську просто змела, а бандерівців ловила в лісах Западенщини роки два ще як мінімум - і так і не переловила до кінця. Але тоді до того ж ніякої Обама не обіцяв бандерівцям поставок озброєнь, інструктори НАТО не бродили за ними по п'ятах з слушними порадами і ніякі посли доброї волі не приїжджали до них з печивом та морквою.
Російські люди повинні у всій повноті усвідомити, з ким мають справу ополченці Новоросії, на кого всі ми дивимося зараз. Ми дивимося на своє ж дзеркальне відображення, що вирвалося на волю і зажило вільним, буйним життям. При зручних обставинах це відображення може розбігтися і своїм бичачим лобом так вдарить нам в лоб, що невідомо ще, чиї мізки залишаться на стіні. І мотивацій у цього дзеркального відображення куди більше - ополченцям потрібна всього лише свобода, а їх противнику потрібна помста за всю історію України відразу, за всю! І вже не важливо, чого там в цій історії вони собі довидумали і скільки зайвих століть приписали. Вся ця поблажливість на тему, що, мовляв, брати-хохли, ви самі заплачете, коли зрозумієте, що кишеня дірява, а Європі ви не потрібні, - шеляга ламаного не варта.
У труні вони бачили вашу поблажливість. Миру не буде".
http://expres.ua/news/2015/02/17/126584-spivec-novorosiyi-prozriv-ukrayinu-nashi-potugy-smishat-bolyu-vona-ne
"Нерозумно недооцінювати: український народ, або серйозна частина українського народу, переживає те, що називається «пасіонарним вибухом». Коли ми говоримо про патріотичне почуття російських людей, про десятки тисяч ополченців, про гуманітарні поставки, в яких беруть участь багато і багато росіян, - треба віддавати собі звіт, що в Україні має місце те ж саме, але в набагато більш радикальніших і масштабніших формах. Україна, грубо кажучи, "пре". І основна причина - зовсім не горезвісне прагнення до Європи, до цивілізованих цінностей, комфорту і різноманітних свобод. Основна причина - це чітке і шалене усвідомлення боротьби з тією силою, що, як здається українцям, завжди тяжіла над Україною. Сила ця: Росія, росіяни. Вони відчули, що не просто пристрасно хочуть, але нарешті і можуть перемогти горезвісного «старшого брата» і призначити «старшим братом» себе. Хоча б в особі Новоросії. Тоді вікова мрія здійсниться: вони подивляться на це потворне, величезне, важке утворення зверху вниз. І, можливо, навіть посприяють розпаду цієї підлої держави, яка тисячу років присвоює їхню славу, їх державність, їх культуру. Заради такої справи можна пожертвувати багатьом і багатьом. Україна занадто довго чекала цього, вона, по суті, саме сьогодні відвойовує свій жаданий суверенітет, створює свою новітню міфологію.
Українці відчувають себе стародавніми греками, вони часто поводяться майже так, як поводилися росіяни в найстрашніші моменти нашої історії... Ставки їх не просто високі - вони абсолютні: Україна або повинна народитися, або пологи не відбудуться.... Ніякого розумного і раціонального виходу з цієї ситуації немає і не передбачається. Все, що росіяни можуть протиставити цьому, - здоровий глузд і відсутність шапкозакидування. Це тільки наші прогресивні діячі тремтять від того, що в Росії жахливий «патріотичний угар» і завтра тут настануть фашизм, погром і воронок поїде до «Жан-Жаку» ловити на виході клієнтуру.
Патріотичний підйом в Україні по відношенню до нашого (і навіть до "новороського") на десять балів, на тисячу децибел і на дві тисячі ват потужніше. На кожну нашу гуманітарну поставку вони роблять вдесятеро більше, скарбнички для зборів на ЗСУ стоять в кожному магазині, на кожному поштовому пункті і наповнюються щогодини. На кожного лікаря, що поїхав з Росії чи з колишніх республік СРСР лікувати і рятувати донеччан і луганчан, у них є п'ять своїх лікарів, які рятують бійців ЗСУ. На кожного добровольця - десять добрих молодців пана Яроша, який, як ми бачимо, взагалі не збирається припиняти війну. На кожного Остапа - свій Андрій, а батько Тарас взагалі не проглядається. На кожного Моторолу - свої «польові командири», нехай інколи і не настільки удачливі, зате вони завжди можуть сказати самим собі, що при взятті аеропорту втрати були: 1 кіборг до 10 ватник, і на цій нехитрій брехні заспокояться, адже кіборги все одно непереможні, дарма, що в Україні взагалі ніхто не знає, скільки кіборгів вони вже поховали, а головне - і знати не хочуть.
А українські жінки? За цей рік на просторах Мережі мені зустрічалися сотні і сотні войовничих, спраглих чужої смерті киянок і одеситок з вищою освітою, глибоко дорослих, більш ніж пристойних на вигляд - найвідоміші журналістки, співачки і телеведучі вимовляють там вголос таке, що в Росії не посміє сказати жодна їх місцева колега. На цьому тлі всі феміністські розповіді про те, що якби на чолі держав стояли жінки, не було б воєн, здаються жахливим брудом, жахливі....
Скільки завгодно можна кричати про те, що скоро вся Україна буде сидіти на припічку під Львовом, а Порошенка повісять свої ж, - Україну це тільки смішить: болю вона не відчуває, страху не має, бідності не лякається.
Зніміть хоч сто репортажів про те, що з сіл і сіл України мужики масово тікають до Європи і до Росії геть від воєнкомів, - свої 50 тисяч нового війська вони все одно зберуть. І це будуть, так, необстріляні молодики - але це, визнаємо, тієї ж самої породи молодики, що і росіяни-призовники на будь-якій нашій війні. Власне, вони росіяни і є. Були. Тому український солдат, як ми бачили в аеропорту і бачимо під Дебальцевим, воює навіть тоді, коли перебита чверть його підрозділу, а потім і половина, а потім і дві третини. Він воює, коли у нього немає харчування, немає зв'язку і коли всі офіцери виявилися дурнями, а інші ще й розбіглися. Те, що українці були у Вітчизняну другими серед усіх народів Росії за кількістю Героїв Радянського Союзу на душу населення, - треба пам'ятати, треба забити собі на згадку молотком. Це діти й онуки тих самих героїв і безстрашних солдатів - прямі їхні нащадки. Мало того, і серед бандерівців героїв було не менше, інакше як поясниш, що найсильніша армія в світі - Радянська, повоєнна, армію японську просто змела, а бандерівців ловила в лісах Западенщини роки два ще як мінімум - і так і не переловила до кінця. Але тоді до того ж ніякої Обама не обіцяв бандерівцям поставок озброєнь, інструктори НАТО не бродили за ними по п'ятах з слушними порадами і ніякі посли доброї волі не приїжджали до них з печивом та морквою.
Російські люди повинні у всій повноті усвідомити, з ким мають справу ополченці Новоросії, на кого всі ми дивимося зараз. Ми дивимося на своє ж дзеркальне відображення, що вирвалося на волю і зажило вільним, буйним життям. При зручних обставинах це відображення може розбігтися і своїм бичачим лобом так вдарить нам в лоб, що невідомо ще, чиї мізки залишаться на стіні. І мотивацій у цього дзеркального відображення куди більше - ополченцям потрібна всього лише свобода, а їх противнику потрібна помста за всю історію України відразу, за всю! І вже не важливо, чого там в цій історії вони собі довидумали і скільки зайвих століть приписали. Вся ця поблажливість на тему, що, мовляв, брати-хохли, ви самі заплачете, коли зрозумієте, що кишеня дірява, а Європі ви не потрібні, - шеляга ламаного не варта.
У труні вони бачили вашу поблажливість. Миру не буде".
http://expres.ua/news/2015/02/17/126584-spivec-novorosiyi-prozriv-ukrayinu-nashi-potugy-smishat-bolyu-vona-ne
